Вхід Реєстрація

Мої думки за твором «Трістан та Ізольда»

Легенда, про яку зараз буде іти мова, «Трістан та Ізольда» відноситься до числа «вічної літературної спадщини». Народжена культурою Середньовіччя та зрозуміла нам лишень в рамках цього проміжку часу, вона не зникла разом з епохою. Вона досі є універсальною, бо моделює людські відносини, дуже складні перепитії при своїй невиказаній простоті. «Трістан та Ізольда» - це перш за все історія любовної пристрасті, що заправляє всіма діями та вчинками героїв, і це робить її схожою на те, як у великих грецьких трагедіях героями керували доля або страшний рок.

Це сказання вперше виникло в Ірландії та було історично пов’язане з піктським королем Дростаном (VIII ст.). Звідти воно перейшло в Уельс та Корнуол, де набуло число нових рис та доповідей. Французькі поети та розповідачі отримали це сказання безпосередньо від кельтів (бретонців, валлійців, ірландців), що мали розвинуте почуття фантазії, а в XII столітті про це сказання стало відомо англо-норманам.

Роман пройнятий мотивами кельтських міфів та легенд. Цикл цих оповідань стоїть окремо від інших середньовічних романів. В основі легенди лежать, певно, деякі історичні події VI століття (припускається, що ім’я Трістан походить від кельтського імені Друст або Друстан, в той час як, походження ім’я Ізольди не ідентифіковано). Тут присутні не лише відкрито міфологічні чарівні образи, такі як, переможений Трістаном дракон та велетень, не лише традиційні для ірландської міфології птахи, що попарно пов’язана одна з одною низкою золотих ланцюжків (в романі птахи модифікований з образом ластівок, що тримають волосся Ізольди Кертнельскьої), але також тематика засватання доньки володаря ворожого потойбіччя. Власне так в творі відображена Ірландія – край Мурульта та драконів, куди зранений Трістан допливає на судні без вітрил, країна, в якій королева-відьма робить чарівне дання, а її золотоволоса донька (характеристика потойбічного) Ізольда дотепер порушує супокій короля Марка та Трістана, які люблять її.

Найбільш традиційною фігурою твору є Трістан. Він є образом величного, сміливого та відважного воїна, а Ізольда – мудра цілителька, відповідальна та добра, що може слугувати образом дами, в честь якої можна здійснити багато подвигів. Але тут героїв опановують зовсім інші почуття. Особистісний початок тут оголений від початку до кінця, а конфлікт між індивідуальними спонуканнями героїв та загальноприйнятими нормами ввижається нерозв’язним, тому загальна тональність твору – трагічна. Герої гинуть не від ударів більш сильних та досвідчених воїнів, а під тиском долі.

Тож почалась вся ця трагічна історія з того моменту, як Брандж’єна та Гувернал сплутали посудини з приворотним зіллям на кораблі, яке Ізольда повинна була випити не з Трістаном, а з королем. Це і є зав’язка всієї дії.

Їх непереможна пристрасть, їх готовність пожертвувати всім заради одне одного, їх запаморочливі почуття викликають подив та захоплення у читача. Але хіба можна таке кохання назвати воістину справжнім, непереможним коханням? Адже до іспиття любовного напою не було ніяких натяків на почуття з обох сторін!

Я вважаю, що це скоріш можна назвати одержимістю, бо таке кохання є штучним, в даному випадку. Перебуваючи під впливом такого кохання, герої забувають і згордують васальним там подружнім обов’язками, навіть здатні на численні підлоти. Наприклад, Трістан обманює іншу Ізольду лише з тієї причини, що йому було незручно відмовляти своєму другові, але хіба це не є справжня підлість та негідність – брехня своєму товаришеві та одурення ні в чому не винної дівчини? Жорстокість виявляє і Ізольда, що жадає погубити вірну служанку Брандж’єну лише тому, що вона знає занадто багато. Але все ж таки виправданням цьому може бути саме зілля. З одного боку, це повстання автора твору проти устоїв, що склалися у феодальному суспільстві: повинування серцю, слідування почуттям на шкоду почуття обов’язку перед своїми рідним, традиціями свого народу, а з іншого – протиставлення кохання, як хімічної реакції, що затуманює мозок головним героям. Тому, не дивлячись на те, що вони не хочу завдавати шкоди своїм близьким, вони все одно не можуть протистояти пристрасті, яка навіки заволоділи їми. Мотив любовного зілля дозволяє зняти автору всі моральні звинувачення з «закоханих», навість після того випадку, коли вона вийшла заміж за короля Марка, і навпаки, виставити в найбільш непривабливому світі виказувачів та прислужників-придворних, що стоять на шляху возз’єднання двох закоханих сердець, і в кінці-кінців, тих, хто був однією з причини їхньої сьогочасної гибелі.

Треба зауважити, що, коли мова ведеться про кохання в романі «Трістан та Ізольда», то мається на увазі не лише почуття між чоловіком та жінкою, але і кохання до своєї землі, Батьківщини, своєму народові, а головне – до своїх рідних. В даному випадку, мається на увазі сімейне кохання поміж дядьком та племінником: Марком та Трістаном.

Перемога любові над смертю також продемонструвала відношення Марка до загиблих: це саме він наказав заховати Трістана та Ізольду разом та заборонив зрубувати терен, що виріс між могилами пари. До речі, терен – це символ істинних страждань і значення цієї рослини також підводить нас до образа тернового вінця, яким був увінчаний Ісус Христос. Тому те, що на їх могилах виріс саме терен абсолютно не позбавлене алегоричного значення. Можливо, в романі «Трістан та Ізольда» автор вдається до прийому алюзії, аби показати глибокий зв’язок між закоханими, що поєднує їх навіть після їхньої смерті; гордість, самовідданість та гідність, з якими вони терпіли всі негаразди, які випали на їх нещасну долю.

В завершення необхідно сказати, що «Трістан та Ізольда» не є типовим середньовічним романом. В даному творі зустрічаються як подібності з цим жанром літератури, так і заперечування та нехтування деякими прийнятими законами. Тим більше, слід зазначити, що існує, як мінімум два варіанта легенди – епічний та куртуазний – Тома та Беруля, а також роман Жозефа Бедьє, що являє собою комбінаціє вказаних вище варіантів. Кожний твір не існує без суб’єктивної оцінки автора, яка, наприклад, в романі Бедьє, найчастіше закріплюється аргументами. Протягом наступних століть до цієї легенди повертаються багато авторів, саме тому, вона згодом виявляється включеною до циклу артурівських оповідей. Досі невідомо, чи існувала така пара насправді, але легенда про шляхетного Трістана та красуню Ізольду захоплювала та надихала авторів та музикантів ще багато віків.

ПнВтСрЧтПтСбВс

Наші партнери