Вхід Реєстрація

Розвиток героїчного та лицарського епосу у Франції, Британії, Німеччини та Іспанії

Середньовічна європейська література тісно пов’язана з християнством. Вона виховувала у віруючих людей відмову від всіх земних благ та навіювала віру, що земне життя – лишень підготовка до небесного. У той же самий час на світ вперше з’являються твори, що виховували у людини почуття власної гідності.

В кінці раннього Середньовіччя з’являються перші записи героїчного епосу, що до цього моменту існував лише в народній усній творчості. Героями цих переказів переважно були воїни, що хоробро та сміливо захищали свій народ та свої землі. В цих творах можна помітити переплетіння двох світів: казкового та реального. Герої часто перемагають зло за допомогою магії, чар або сил навколишньої природи. В героїчному епосі відтворюється та зберігається в первозданному вигляді історичні події, характерні для певного хронологічного періоду, та ідеали всього народу.

Першим прикладом давньогерманського епосу є поема Беовульф, що є британською пам’яткою (X ст.). Головний герой, хоробрий витязь Беовульф перемагає лютого велетня та звільнює Данію Згодом він править майже 50 років своєю землею, доки його не настигає смерть у битві з вогненним драконом, в якій він вбиває чудовиська ціною власного життя. Тут казковий мотив дуже вдало переплетений з реальними історичними подіями, що відбувалися на той момент в районах Північної Європи.

Вершиною французького героїчного епосу є «Пісня про Роланда». В її основі лежить невдалий, провальний похід Карла Великого, що заправляв державою на той момент, в Іспанію, коли одна із його дружин була розгромлена басками. Невідомий автор сплітає реальні події з художнім задумом: загоном франків заправляє Роланд, баски стають мусульманами-сарацинами, що панували на тій території, а цілком увесь іспанський похід зображений як забарна, тривала семирічна війна.

Іспанський героїчний епос створювався схожим із французьким епосом шляхом. Його основу становили короткі, епізодичні пісні ліро-епічного характеру та усні народні неоформлені перекази, що виникли в дружинній середі та через певний час стали суспільним надбанням в атмосфері цілого народу. І так само, десь в Xст., коли почав складатися іспанський та вперше феодалізм та вперше окреслив поняття та почуття єдності цілої іспанської нації, цей матеріал потрапив до рук жонглерів-хугларів, шляхом глибокої та майже доскональної переробки, вийшов у вигляді великих епічних поем. Розквіт цих поем, щоупродовж довгого часу являли собою «поетичну історію» Іспанії та виражали самосвідомість іспанського народу, припадає на XI-XIII ст., але після цього ще два століття продовжують інтенсивне життя та завмирають в історичному минулому лишень в XVст., поступаючись місцем наступній формі народного епічного переказу – романсу.

Вершину іспанського народного епосу складають перекази про Сіда. Руй Діас, за прізвиськом Сід, є справжньою історичною особою. Він народився між 1025 та 1043 роками, та мав прізвище арабського походження («сеїд» - господар, хазяїн), цей титул нерідко надавався іспанським сеньйорам, що мали в числі своїх рабів і маврів також, а Руй – це скорочена форма імені Родріго. «Пісня про мого Сіда» містить 3735 віршів та розпадається на три частини. В першій пісні «Пісні про вигнання» розповідається про перші подвиги Сіда на чужині. Спочатку він добуває гроші для походу, згодом, створивши загін з шестидесяти відбірних воїнів, він зупиняється у монастирі Сан-Педро де Карденья, для того, аби попрощатися з дружиною та дітьми. Після цього він їде до мавританьскої землі, але люди на Батьківщині, почувши про вигнання Сіда йдуть в бій з його ім’ям на допомогають одержати Сідові перемогу над маврами.

В XI-XIII ст. з’являється ще один літературний жанр – лицарський роман. Словосполучення «лицарський роман» пішло від французької фрази «romanchevaleresque».На півдні Франції розповсюджується лірична поезія трубадурів. Поети-лицарі жили на дворі впливових сеньйорів. Саме це є причиною, чому таку літературу називають куртуазною або придворною. В її основі є культ Прекрасної дами: лицар возвеличує даму свого серця, оспівує її красу та зобов’язується служити їй. В честь дами лицарі навіть влаштовували турніри та здійснювали ратні подвиги. Типовим героєм лицарського роману є подорожуючий лицар, що обмірковано йде на подвиги заради прекрасної дами, самовдосконалення або особистої слави. Спочатку виникають поетичні перекази, а згодом – прозаїчні. Перші романи такого типу виникли під сильним впливом переказів про короля Артура та засідань лицарів Круглого столу.

Найпопулярнішим в Середньовіччі був лицарський роман «Трістан та Ізольда» про трагічне кохання королівського небожа Трістана та королеви Ізольди Золотокосої. Трістан описується як «мужній та відважний лицар, без страху та докору», вірний васал свого короля. Він закохався в наречену короля – Ізольду, та вона відповіла взаємністю. Але Трістан не зміг би порушити присягу служити вірно своєму королю, тому він вирішує поїхати за море. Там він був смертельно поранений, та він благає Ізольду приплисти подивитись на нього в останній раз. Хвилина зустрічі закоханих була вже близька, але через ревнощі іншої Ізольди закоханої в Трістана пара так і не змогла зустрітися.

В лицарських романах відображена вічна мрія людства про високе та неземне взаємне кохання, для якого не існує жодних перешкод та відстані. Але при цьому ці романи сприймалися як найвищий ступінь вірності та доблесті сеньору.

Найважливіша риса лицарського роману, що відрізняє його від героїчного епосу – це наявність автора з повною позицією та сформованим авторським початком під часу вибору героїв, сюжетів (що, за його бажанням можуть вільно поєднуватися один з одним, при цьому вражаючи середньовічних читачів несподіваністю художніх подій) та художніх засобів.

Семілуцька Анастасія

ПнВтСрЧтПтСбВс

Наші партнери